Борзов Роман Миколайович, лікар уролог, хірург,операції

Парафімоз

admin — Thu, 07 Mar 2019 19:17:55 GMT

Парафімоз (від грец. Πᾰρά і φῑμός - «намордник»; відомі також «народні» назви «зашморг», «іспанська комірець») - патологічний стан, що полягає в обмеженні головки статевого члена кільцем звуженої крайньої плоті, що змістилася за головку. Парафімоз є можливим ускладненням фімозу (вродженого або набутого). Дана патологія веде до розвитку застійних явищ в голівці статевого члена, аж до її некрозу, в зв'язку з чим вимагає термінового лікування

Розвитку парафимоза найчастіше передує наявний фімоз. Звужена крайня плоті може зміститися за головку при статевих зносинах або мастурбації. Розвиток парафімозу можливо також в результаті будь-яких лікарських маніпуляцій на статевому члені, що вимагають «відкриття» головки на довгий час (наприклад, катетеризація сечового міхура або цистоскопія); при цьому можливий розвиток набряку крайньої плоті з подальшим її звуженням. У ранньому віці парафімоз може розвиватися в зв'язку з фізіологічно невеликими розмірами крайньої плоті .

При парафімозі порушується венозний відтік від головки, вона збільшується в розмірах і синіє, в статевому члені розвивається сильний біль. Діагноз не становить труднощів за даними зовнішнього огляду.

На ранніх стадіях розвитку парафімозу можливо консервативне лікування, що полягає у «вправлении» головки (перед цією маніпуляцією бажано провести охолодження, знеболювання, змастити головку будь-яким лубрікантом, зазвичай - вазеліновим маслом; можливо також видалення набряклої рідини за допомогою пункції або застосування т . н. «осмотичного способу», коли набряк головки і крайньої плоті зменшується за допомогою аплікацій розчинів нейтральних речовин, наприклад, глюкози, високої концентрації ). При неможливості консервативного лікування показана термінова операція, невиконання якої загрожує важкими ускладненнями (некроз головки, гангрена). Як правило, здійснюють розсічення обмежує кільця (т. Зв. «Дорзальная інцизії») крайньої плоті c наступною репозицією головки . Згодом (після спадання набряку тканин крайньої плоті) два клаптя крайньої плоті можна зшити назад, але частіше виконують її відсікання з ушиванням внутрішнього і зовнішнього її листків позаду головки (така операція дає той же результат, що і звичайне обрізання). Якщо стан м'яких тканин не вселяє побоювань, то дорзальну инцизію і відсікання крайньої плоті здійснюють одномоментно.

При розвиненому некрозі головки виконують ампутацію статевого члена.

Попереджувальними заходами є рання діагностика і своєчасне лікування попереднього фімозу.

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози

admin — Thu, 07 Mar 2019 19:14:36 GMT

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ), яка раніше називалася аденома простати, розвивається із залозистого епітелію або стромального компонента простати.

При цьому в простаті утворюється маленький вузлик (або вузлики), який росте і поступово здавлює сечовипускальний канал. Внаслідок такого стискання виникає порушення сечовипускання. ДГПЗ має доброякісне зростання, тобто не дає метастазів. Це докорінно відрізняє ДГПЗ від раку передміхурової залози. Основним орієнтиром початку злоякісного переродження передміхурової залози є рівень ПСА.

За статистикою, половина чоловіків старше 40-50 років звертаються до лікаря з приводу ДГПЗ. У рідкісних випадках доброякісна гіперплазія передміхурової залози розвивається у чоловіків більш молодого віку. Зі збільшенням віку чоловіків ризик захворювання значно збільшується. Вважається, що з часом вона розвивається у 85% чоловіків. У 15-20% чоловіків похилого та старечого віку замість розвитку ДГПЗ спостерігається збільшення залози в різному ступені або її атрофія.

ДГПЗ є найпоширенішим урологічним захворюванням чоловіків похилого віку.

Причини розвитку ДГПЗ на сьогоднішній день до кінця не з'ясовані. Вважається, що розвиток ДГПЗ є одним із проявів чоловічого клімаксу. До факторів ризику відносяться тільки вік і рівень андрогенів в крові. З віком в організмі чоловіка порушується фізіологічний баланс між андрогенами і естрогенами, що веде до порушення контролю за ростом і функцією клітин передміхурової залози. Не виявлено достовірного зв'язку між виникненням ДГПЗ і статевою активністю, сексуальною орієнтацією, вживанням тютюну і алкоголю, перенесеними запальними і венеричними захворюваннями статавих органів.

Найчастіше доброякісна гіперплазія розвивається в центральній частині залози, захоплюючи її бічні частки. Її зростання пов'язане з аденоматозним розростанням парауретральних залоз. Це веде до зсуву власної тканини залози назовні і утворення як би капсули на зростаючої аденомі. Гіперплазована тканину передміхурової залози розростається як в сторону сечового міхура, так і в бік прямої кишки, при цьому відбувається зміщення внутрішнього отвору сечового міхура догори і подовження задньої частини сечівника.
За типом росту розрізняють:

підміхурову форму (пухлина росте в бік прямої кишки),
внутрішньоміхурну форму (пухлина росте в бік сечового міхура),
ретротрігональную форму, при якій пухлина розташована під трикутником сечового міхура (трикутник Льєто, утворений гирлами сечоводів і внутрішнім отвором уретри). Виникає так званий подвійний блок: пухлина ускладнює не тільки відтік сечі з сечового міхура, а й проходження останньої через гирла сечоводів.
Нерідко спостерігається багатовогнищевий ріст пухлини.

Клінічні прояви залежать від локалізації пухлини, її розмірів і темпів зростання, ступеню порушення скорочувальної функції сечового міхура.
Виділяють 3 стадії захворювання

1 стадія - Компенсована - проявляється затримкою початку сечовипускання - струмінь сечі млявий з частими покликами і прискореним сечовипусканням, особливо в ночі . Залоза збільшена в розмірах , туго - еластичної консистенції, межі її чітко окреслені, серединна боріздка добре пальпується, пальпація залози безболісна. Сечовий міхур спорожняється повністю - залишкової сечі немає. Перша стадія триває 1-3 роки.

2 стадія - Субкомпенсована - у міру розвитку здавлення сечовипускного каналу сечовий міхур вже не здатний адекватно функціонувати і повністю виганяти сечу - з'являється залишкова сеча, відчувається неповнота спорожнення сечового міхура, стінки сечового міхура значно товщають; сечовипускання малими порціями, а потім сеча починає виділятися мимоволі внаслідок переповнення сечового міхура (парадоксальна ішурия); іноді сеча каламутна або з домішкою крові, спостерігається гостра затримка сечі, приєднуються симптоми хронічної ниркової недостатності.
3 стадія - декомпенсована - через велику кількість залишкової сечі міхур сильно розтягнутий, сеча виділяється по краплям, вона каламутна або з домішкою крові.

Погіршення відтоку сечі з нирок веде до порушення функції нирок (нирковій недостатності);
Із загальних симптомів спостерігаються слабкість, схуднення, сухість у роті, запах сечі у видихуваному повітрі, поганий апетит, анемія, запори.

Заснована на характерних скаргах чоловіків (для їх стандартизації використовують Міжнародну шкалу оцінки простатичних симптомів - I-PSS), клінічний огляд хворого і таких методах дослідження, як:
пальцеве (пальпаторне) ректальне дослідження передміхурової залози
Метод дає уявлення про величину і консистенцію передміхурової залози,наявності бороздки між частками простати (в нормі вона повинна бути).
Лабораторні дослідження включають: загальний аналіз сечі та крові , біохімічний аналіз крові, визначення рівня ПСА в крові.
Інструментальні методи дослідження: ультразвукове дослідження
дозволяє дати уявлення про розміри кожної частки передміхурової залози, стан її паренхіми (наявність вузлових утворень, каменів), наявності залишкової сечі.
Модифікацією УЗД передміхурової залози є трансректальное УЗД (ТРУЗІ).
урофлоуметрія об`єктивно оцінює швидкість сечовипускання.
Рентгенологічні методи дослідження:методи оглядової рентгенографії (без контрасту) і екскреторна урографія (із застосуванням контрасту) дозволяють визначити наявність ускладнень перебігу аденоми простати: каменів в нирках і сечовому міхурі, розширення чашково-мискової системи нирок і освіти їх дивертикулів.

Існує велика кількість методів лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози. Вони різноманітні і високоефективні. Ці способи можна розділити на три групи:

Медикаментозне лікування
Оперативні методи лікування
Неоперативні методи
При перших симптомах аденоми простати застосовується медикаментозне лікування.

Лікування спрямоване на поліпшення кровообігу в органах малого тазу, гальмування зростання гиперплазированной тканини передміхурової залози, зменшення супутнього запалення тканини передміхурової залози і навколишніх тканин (сечового міхура), усунення запорів, зменшення або ліквідацію застою сечі, полегшення сечовипускання і усунення вторинного інфікування сечовивідних шляхів. Хворому рекомендують рухливий спосіб життя, зменшення прийому рідини перед сном. Також хворому забороняється вживання алкоголю, куріння, вживання гострої, пряної їжі. Замісну андрогенну терапію призначають тільки при наявності явних лабораторних і клінічних ознак вікового андрогенного дефіциту. Паралельно призначають лікування ускладнень - пієлонефриту, простатиту і циститу.

При гострій затримці сечі (розвивається на тлі вживання алкогольних напоїв, переохолодження) хворий екстрено госпіталізується для проведення катетеризації сечового міхура.

В основному для лікування аденоми простати застосовуються лікарські препарати двох типів:

Альфа-1-адреноблокатори [1] (сілодозін, теразозин, доксазозин і тамсулозин). Ці препарати розслаблюють гладку мускулатуру передміхурової залози та шийки сечового міхура, перешкоджаючи обструкції сечівника і полегшуючи проходження сечі. Їх дія може бути короткою або пролонгованою.
Блокатори (інгібітори) 5-альфа-редуктази (фінастерід, дутастерид, перміксон). Лікарські засоби цієї групи перешкоджають утворенню дигідротестостерону (біологічно активної форми тестостерону), що сприяє зменшенню розмірів передміхурової залози і протидіє обструкції уретри
У важких випадках, як правило, вдаються до хірургічного втручання, воно полягає в висічення гиперплазированной тканини - аденомектоміі, або в тотальній резекції передміхурової залози - простатектомії. При цьому існують два види операцій:
1. Відкриті (трансвезікальной аденомектомія) - з доступом через стінку сечового міхура. Застосовуються в запущених випадках, вони більш травматичні, але забезпечують повне лікування від захворювання. Абсолютним показанням до трансвезікальной аденомектоміі є інтратрігональне зростання аденоматозних вузлів.
2. Малоінвазивні операції (з мінімальним об'ємом хірургічного втручання) - без розрізу, через сечовипускальний канал з використанням сучасної відеоендоскопічної техніки:
Трансуретральна резекція передміхурової залози (ТУРП або ТУР)

Гольміевий лазерна енуклеація передміхурової залози (HoLEP - Holmium Laser Enucleation of Prostate) - сучасний «золотий стандарт» лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози. За допомогою гольмієвого лазера високої потужності (60-100 Вт) виконується ендоскопічне (без розрізів, через сечовипускальний канал) вилущування гиперплазированной тканини передміхурової залози в порожнину сечового міхура, після чого аденоматозні вузли видаляються за допомогою ендоморцеллятора. Дана методика має таку ж ефективність як відкрита аденомектомія. При цьому число ускладнень (кровотеча, нетримання сечі та ін.) Істотно менше ніж у інших методів лікування. Також гольміева лазерна енуклеація передміхурової залози відрізняється дуже коротким терміном катетеризації сечового міхура після операції (уретральний катетер після гольміевої енуклеація тримають 1 добу, після ТУР - 4 дні), в зв'язку з чим зазвичай пацієнта виписують на наступний день після операції з відновленим самостійним сечовипусканням
Трансуретральная електровапорізація передміхурової залози
Трансуретральна інцизія передміхурової залози

3. Емболізація артерій передміхурової залози - ендоваскулярна операція, суть якої полягає в закупорці артерій передміхурової залози частинками спеціального медичного полімеру. Виконується під місцевою анестезією, доступом через стегнову артерію. Як правило, вимагає госпіталізації не більше, ніж на одну добу. ЕАП виконують ендоваскулярні хірурги, а не урологи.

До неоперативних методів лікування відносяться:
- балонна дилатація передміхурової залози (розширення звуженої ділянки за допомогою роздування балона, що вводиться в сечовипускний канал);
- установка простатичних стентів в ділянку звуження;
- метод термотерапії або мікрохвильовій коагуляції простати;
- сфокусований ультразвук високої інтенсивності;
- трансуретральна голчаста абляція;

- кріодеструкція.

При своєчасному і адекватному лікуванні прогноз захворювання досить сприятливий.

Направлена на своєчасне лікування простатиту і регулярне спостереження у лікаря. Раціональне харчування (зменшення смаженого, жирного, солоного, гострого, копченого, збільшення частки рослинної і сирої їжі), відмова від куріння, алкоголю; контроль маси тіла, рівня холестерину; здоровий рухливий спосіб життя.

Дивертикул сечового міхура

admin — Thu, 07 Mar 2019 19:08:28 GMT

Дивертикул сечового міхура - мішкоподібні випинання стінки сечового міхура. Вроджені дивертикули зазвичай поодинокі, розташовуються на задньобоковій стінці, з'єднуються з основною порожниною міхура довгою шиєю. Придбані часто мають множинний характер.

Вроджений ( «істинний») дивертикул сечового міхура є аномалією розвитку. Його стінка складається з тих же шарів, що і сечовий міхур.
Набутий дивертикул ( «помилковий») розвивається при підвищенні тиску в сечовому міхурі на тлі захворювань, що супроводжуються утрудненням спорожнення сечового міхура - інфравезикальною обструкцією. При цьому на тлі високого тиску в сечовому міхурі спочатку розвивається гіпертрофія м'язової стінки. Однак з часом компенсаторні можливості вичерпуються і слідом за гіпертрофією розвивається атрофія. Пошкоджені м'язові волокна розходяться, а слизова оболонка випинається назовні. Відмінною особливістю набутого дивертикула є відсутність м'язового шару в складі його стінки.

Діагноз грунтується на скаргах пацієнта, цистографії, екскреторної урографії і ультразвуковому дослідженні.

Хворі відзначають відчуття неповного випорожнення міхура, дворазове сечовипускання при цьому сеча стає каламутною. У дивертикулах можуть утворюватися камені і пухлини.
Лікування хірургічне, якщо дивертикули є причиною циститу і затримки сечі. Прогноз сприятливий. Також слід розуміти, що тактика лікування набутого дивертикула обов'язково повинна включати заходи, спрямовані на усунення причини інфравезикальної обструкції.

Фімоз

admin — Thu, 07 Mar 2019 19:02:04 GMT

Фімоз (др.-греч.φῑμός «намордник») - неможливість оголення голівки статевого члену внаслідок вузькості крайньої плоті. Тільки у 4% новонароджених хлопчиків крайня плоть настільки рухома, щоб повністю можна було відкрити голівку пеніса. У віці 6 місяців головка статевого члена відкривається у 20% хлопчиків, а у віці 3 років крайня плоть добре зміщується і дозволяє оголити головку пеніса у 90% хлопчиків. Тому дітям до 3 років не рекомендується виконувати обрізання у зв'язку з неможливістю оголення голівки статевого члена (фімозом). Виняток становлять випадки вираженого запалення головки пеніса (баланіт), а також утрудненого сечовипускання і виникають у зв'язку з цим ускладнень, коли операція рекомендується в будь-якому віці.

Основний симптом - неможливість виведення головки статевого члену. Скарги можуть бути відсутні, однак при вираженому фімозі з'являються скарги на порушення сечовипускання. Під час сечовипускання дитина тужиться. Сеча, потрапляючи в препуціальну порожнину, роздуває її і через звужений отвір виходить тонкою цівкою або краплями.

У випадках приєднання запального процесу типовими є скарги на біль в ділянці головки статевого члену і крайньої плоті, гнійні виділення з отвору крайньої плоті, збільшення лімфовузлів, підвищення температури. При парафімозі виникає гострий біль в ущемленій голівці, головка збільшується в розмірах, синіє. Це невідкладна ситуація яка вимагає екстреної допомоги.

У дорослих пацієнтів зустрічаються скарги на зниження потенції, як результат психологічної реакції на болючі відчуття під час статевого акту.

Травма статевого члену в результаті якої можливе формування рубцевої тканини, що приводить до звуження крайньої плоті (так званий рубцевий фімоз);
Запалення крайньої плоті статевого члена (баланопостит), також приводить до рубцевих змін і фімозу;
Генетична схильність до формування фімозу в результаті недостатності сполучної тканини в організмі, зокрема її еластичного компоненту.
Виділяють чотири ступені фімозу:

Можливо відкриття головки лише в спокійному стані, при ерекції оголення голівки статевого члену утруднене, іноді болісне.
Виведення головки в спокійному стані важке, при ерекції голівка не відкривається.
Головка статевого члену або не відкривається взагалі, або відкривається тільки в спокійному стані, в повному обсязі.
Головка статевого члену СОТ не оголюється, сечовипускання стає вкрай скрутним - сеча виділяється по краплях або тонкою цівкою
Крім цього, виділяють відносний фімоз - звуження крайньої плоті, яке стає значущим і помітним тільки при ерекції статевого члену.

При фімозі 1-2 ступеню проявляються больові відчуття, що виникають при ерекції, коли крайня плоть починає натягатися на голівці статевого члену. При 3-4 ступені фімозу біль під час ерекції, як правило, відсутній , що пов'язано з малими розмірами препуциального кільця і неможливістю оголення головки.

Яскраво виражений фімоз приводить до застою смегми - жироподібного секрету залоз крайньої плоті, яка є гарним живильним середовищем для різноманітних бактерій. Все це в кінцевому рахунку може призвести до розвитку запального процесу. Гігієнічні проблеми з накопиченням смегми під крайньою плоттю можуть виникати і при невираженому фімозі.

Запалення головки та крайньої плоті статевого члену.
При фімозі 4 ступеню виникає максимальне звуження крайньої плоті і формування перешкоди для відтоку сечі. Роздування крайньої плоті у вигляді мішка і виділення сечі по краплях є лише зовнішнім проявом звуження. На цій стадії фімозу виникають серйозні порушення в механізмі відтоку сечі з сечового міхура, що призводить до розвитку інфекційних ускладнень в уретрі.

Парафімоз - це обмеження голівки статевого члену звуженою крайньою плоттю. Як правило, парафімоз виникає при спробі оголити головку при статевому акті або мастурбації. Обмеження призводить до набряку головки, що на певному етапі робить її зворотне вправлення неможливим. Головка синіє і різко болюча. Парафімоз є екстреним станом, що вимагає невідкладного втручання. Іноді буває досить простого ручного вправлення головки. При вираженому набряку вправлення в більшості випадків неможливо і потрібна операція по подовжньому розтину крайньої плоті або по видаленню її листків.
Запальні ускладнення при фімозі розвиваються внаслідок травмування крайньої плоті і неможливості здійснення гігієнічного догляду, що призводить до скупчення в препуциальном мішку смегми, що є гарним живильним середовищем для розмноження бактерій. Найчастіше це призводить до розвитку баланопоститу (запалення головки та крайньої плоті статевого члена). З'являється біль, почервоніння, свербіж в області голівки статевого члена. Діагноз ставиться на підставі скарг і огляду.

Чоловіче безпліддя

admin — Thu, 07 Mar 2019 18:52:29 GMT

Чоловіче безпліддя - це нездатність чоловіка запліднити жінку.

Причиною чоловічого безпліддя можуть бути:

1) еякуляторного розлади, в тому числі відсутність еякуляту, ретроградна еякуляція, яка виникає внаслідок порушеною іннервації сечо-статевих органів, інші.

2) Сексуальні розлади (еректильна дисфункція)

3) Анатомічні зміни в будові статевих органів чоловіки (гіпоспадія - коли зовнішній отвір сечовипускального каналу відкривається не в головці статевого члена, а біля кореня мошонки, в результаті чого сперма не потрапляє в піхву жінки. Іншим варіантом анатомічного безпліддя є непрохідність або природжена відсутність сім'явиносних проток . Непрохідність найчастіше пов'язана із запальним процесом в чоловічому статевому тракті, іноді є результатом скупчення густого секрету (при генетичне захворювання му овісцідоз або фіброкістоз) або наслідком оперативного лікування, наприклад перетину насіннєвихканальців з метою чоловічої контрацепції.

4) Ендокринні розлади (гіпер- і гіпогонадотропний гипогонадизм, гіперпролактинемія, інші) можуть призводити до порушень сперматогенезу. Для діагностики цієї причини безпліддя необхідно визначення гормонів: пролактину, тестостерону, ФСГ, ЛГ.

5) Пошкодження сперматогенного епітелію, наприклад, в результаті опромінення, хіміотерапії, впливу токсичних речовин або високих температур, інфекції, травми мошонки, водянки яєчок і т. Д. В результаті дії всіх цих факторів в яєчках знижується або припиняється вироблення сперматозоїдів. Це може бути оборотний і необоротний процес.

6) Генетичні, хромосомні порушення, в результаті яких сперматогенез не відбувається.

7) Запальний процес, включаючи захворювання, що передаються статевим шляхом.

8) Імунологічний фактор, коли спостерігається утворення аутоімунних антитіл проти сперматозоїдів (антиспермальних антитіл [5]).

Чим би не була викликана чоловіче безпліддя, воно завжди знайде своє відображення в спермограмме. Саме тому починати обстеження бездітної пари слід зі спермограми чоловіка. Розрізняють такі варіанти патології сперми:

1) Анеякуляція - відсутність еякулята (сперми).

2) Азооспермія - відсутність сперматозоїдів в еякуляті. Розрізняють секреторну азооспермію, коли сперматозоїди в яєчках не утворюються, і обструктивную азооспермію, коли сперматозоїди утворюються, але не лізуть внаслідок непрохідності шляхів.

3) Олігоспермія - недостатня кількість (обсяг) сперми. За нормами ВООЗ обсяг становить не менше 1.5 мл. [6]

4) Олігозооспермія - недостатня кількість сперматозоїдів в спермі. За нормами ВООЗ концентрація сперматозоїдів в спермі становить не менше 15 млн / мл. [6]

5) Астенозооспермія - недостатня рухливість сперматозоїдів. За нормами ВООЗ частка рухливих сперматозоїдів категорії A + B + C в спермі становить не менше 40%. [6]

6) некроспермією - відсутність живих сперматозоїдів

7) Кріптоспермія - наявність поодиноких рухливих сперматозоїдів в еякуляті

8) Тератозооспермія - підвищена кількість морфологічно ненормальних сперматозоїдів. За нормами ВООЗ частка морфологічно нормальних сперматозоїдів в спермі становить не менше 4%. [6]

9) піоспермія - підвищена кількість лейкоцитів в спермі внаслідок запального процесу.

Аналіз еякуляту (спермограма) характеризує фертильність сперми у чоловіка. Для еякулята з нормальними значеннями кількості, рухливості і морфології сперматозоїдів застосовують термін «нормоспермія». Надмірна кількість сперматозоїдів в еякуляті (більш 200 млн в 1 мл) позначають терміном «поліспермія».

Ниркова колька

admin — Thu, 07 Mar 2019 18:42:59 GMT

Ниркова колька - найбільш частий синдром, що зустрічається в клініці захворювань сечовивідних шляхів. Даний гострий больовий синдром виникає при пошкодженні конкрементом (каменем) поверхонь сечоводу і гострому порушенні відтоку сечі внаслідок порушення прохідності верхніх сечових шляхів конкрементом, згустком крові, слизу або гною, конгломератом сечових солей, казеозними масами, відторгненими некротизованими тканинами, в результаті звуження сечоводу при виході з миски або перегину сечоводу або спазму ниркової миски та сечоводу. Ниркова колька зустрічається при функціональних розладах верхніх сечових шляхів, порушення кровообігу в нирці і сечоводі, на тлі терапії глюкокортикоїдами, при алергічних та інших захворюваннях. Ниркова колька виникає раптово на тлі загального благополуччя, без видимих причин, вдень або вночі, в стані спокою або при русі.

Найбільш часта причина виникнення ниркової коліки - уролітіаз та сечосоьлові діатези. При локалізації конкременту в нирці колька спостерігається у 50% пацієнтів, у сечоводі - у 95-98%

Гостре утруднення відтоку сечі з верхніх сечових шляхів веде до переповнення чашково -мискової системи сечею вище місця оклюзії, підвищення тиску в нирках і порушення кровообігу в нирці. Таким чином, ниркова колька - не простий больовий синдром, а серйозне порушення багатьох функцій нирки і травмування поверхні сечоводу, які можуть вести до важких ускладнень, що становить небезпеку для життя пацієнта (гострий гнійний пієлонефрит, бактеріємічний шок, приниркова флегмона).

Виникає раптово. У чоловіків, - а це до 70% пацієнтів внаслідок вузькості сечоводу, - біль виникає часто прямо при виході каменю з миски нирки, тобто під нижніми ребрами на 10 см вище рівня ліктя. Біль носить різкий і не завжди нападоподібний характер з періодами загострення і затишшя. Тривалість нападу від декількох хвилин до доби і більше, а при застряганні конкременту і до тижня. Біль настільки інтенсивний , що пацієнт кидається і не знаходячи собі місця приймає найрізноманітніші вимушені положення для заспокоєння болю. Найчастіше він намагається зігнутися, кладучи руку на поперекову ділянку у якій відчуває нестерпний біль. Характерна локалізація болю по ходу сечоводу з іррадіацією в клубову, пахову і надлобкову ділянки, внутрішні поверхні стегон і зовнішні статеві органи. Нерідко колька супроводжується частими покликами до сечовипускання або болями в сечівнику. Після припинення нападу у пацієнтів зберігається тупий біль в поперековій ділянці, але вони відчувають себе краще і повертаються до звичного способу життя.

При цьому, перед початком кольки і навіть за кілька годин до неї в сечі з'являється суспензія, а в ході гострого нападу сеча забарвлюється в червоний або брудно-чорний кольори відповідно до домішок крові і пісочку. При опусканні болю вниз до тазової ділянки біль як правило слабшає (у жінок може тимчасово посилитися нижче попереку), тимчасово посилюючись при першому і другому повороті сечоводу донизу. А перед виходом камінця з сечею можуть також виникнути недовгий біль і різь.

Ниркова колька вимагає екстреної медичної допомоги та термінової госпіталізації пацієнта. Лікування в домашніх умовах слід обмежити прийняттям знеболюючих засобів і в цілому протипоказано, так як безконтрольне застосування знеболюючих препаратів не запобігає можливості розвитку гострого хірургічного захворювання черевної порожнини [1].

Варикоцеле

admin — Thu, 07 Mar 2019 18:34:53 GMT

Варикоцеле (від лат. varix — розширення вени і дав.-гр. kēlē — пухлина, здуття) — патологія, обумовлена варикозним розширенням вен сім'яного канатика.

Варикоцеле зазвичай проявляється з лівого боку (дуже рідко проявляється як двостороннє або правостороннє), це пояснюється впаданням сімянникової вени зліва під прямим кутом в ниркову вену.

Розрізняють ідіопатичне (первинне) і симптоматичне (вторинне) варикоцеле. Симптоматичне варикоцеле може спостерігатися при зміні геометрії нижньої порожнистої вени, наприклад внаслідок проростання новоутворення правої нирки. Таке варикоцеле знаходиться праворуч і ступінь наповнення вен не залежить від положення хворого.

0 ступінь. Пальпаторно ознаки варикоцеле не визначаються. Варикозне розширення вен виявляється тільки при проведенні інструментальних досліджень (доплерографія, УЗД).

1 ступінь. У положенні лежачи вени не пропальповуються, в положенні стоячи пальпаторно визначається розширення вен.

2 ступінь. При пальпації в положенні лежачи в положенні стоячи визначаються розширені вени.

3 ступінь. Розширення вен сім'яного канатика і яєчка видно неозброєним оком.

Найчастіше варикоцеле розвивається в результаті генетичної схильності до такого роду проблем. Причиною може бути вроджена слабкість судинної стінки. Практично завжди в когось з родичів пацієнта з варикоцеле виявляються варикозне розширення вен кінцівок, плоскостопість, вади клапанів серця, фімоз або інші прояви недостатності сполучної тканини.

Іноді причиною виникнення варикоцеле може бути нетипова зміна анатомічної конституції, що ведуть до підвищення тиску у венах. Сімянникова вена може перегинатися, або перетискатися іншими судинами, проходити через складки тканин і т. д. Все це призводить до звуження просвіту вени і як наслідок — підвищення тиску в ній.

Рідше підвищення тиску крові в вені викликається спільними явищами — хронічні закрепи або діарея, підняття ваги, напруження м'язів черевного преса тощо. Ці фактори можуть сприяти розвитку варикоцеле, але навряд чи здатні стати причиною захворювання.

У випадку ідіопатичного варикоцеле клапани всередині вен вздовж сім'яного канатика не працюють належним чином. Це викликає зворотній потік крові в лозовидному сплетінні і призводить до збільшення тиску, який у поодиноких випадках може призвести до необоротного пошкодження тканини яєчка через порушення нормального постачання їх киснем. Тривалий застій венозної крові веде до ішемії, розвитку склеротичних змін в яєчку і порушення диференціювання сперматогенного епітелію, пошкоджується гемато-тестикулярний бар'єр. Розвивається автоімунна агресія, що надалі може проявитися зниженням загального сперматогенезу і розвитком безпліддя. Крім того, температура яєчок у нормі на декілька градусів нижче температури тіла. При варикоцеле яєчко знаходиться в оточенні сплетення розширених вен, температура його стає рівною температурі тіла, і функція пригнічується ще більше. Все це призводить до появи симптомів захворювання.

Симптоми зустрічаються у різних чоловіків з варикоцеле по-різному. Якщо прийняти всіх чоловіків, які страждають на варикоцеле, за 100 %, то у половини з них не буде жодних проявів захворювання, 25 % будуть відчувати неприємні відчуття в яєчку і 25 % будуть страждати безпліддям. Причому ці цифри ніяк не залежать від стадії захворювання.

Найчастіше тягнучий біль або інші неприємні відчуття тиску та важкості у мошонці зазвичай не є постійними, а з'являються після фізичних навантажень, статевого акту, теплових процедур або після тривалого малорухливого стану. Зовсім необов'язково неприємні відчуття в мошонці при лівобічному варикоцеле з'являються саме ліворуч. Найчастіше пацієнтам важко визначити, в якій половині вони виражені сильніше, і нерідко біль локалізуються головним чином справа.

Серед усіх чоловіків, які страждають на безпліддя, у 40 % з них спостерігається варикоцеле. При цьому відносно рідко варикоцеле проявляється будь-якими іншими симптомами. Тому всі чоловіки, показники спермограми яких не відповідають нормі, обов'язково повинні пройти обстеження на предмет наявності у них варикоцеле.

Порушення кровопостачання тканини яєчка і його терморегуляції призводять до пригнічення функції сперматогенного епітелію. У результаті цього в спермограмі може знижуватися кількість сперматозоїдів, погіршуватися показники їх рухливості і морфології. Але це ще не всі механізми безпліддя при варикоцеле.

Тканина яєчка відноситься знаходиться за межами гемато-тестикулярного бар'єру. Це означає, що в нормі імунна система організму ніколи не зустрічається з тканиною яєчка. При варикоцеле венозна ретикулярна стінка може перестати виконувати функцію бар'єра. У цьому випадку фактори імунітету потрапляють до тканини яєчка і починають сприймати її як чужорідну тканину. Розвивається асептичне аутоімунне запалення. Небезпека тут полягає в тому, що антитіла які утворюються на тканини хворого яєчка діють і на здорове яєчко, викликаючи таке ж запалення в ньому.

Велика частина випадків варикоцеле протікає безсимптомно, ніяк не турбує людину. Багато чоловіків живуть з варикоцеле все життя, мають дітей і навіть не підозрюють що у них це захворювання. Часто варикоцеле виявляється випадковою при проходженні огляду зовсім з іншого приводу. Варикоцеле рідко прогресує, тому якщо симптомів захворювання немає, то вони швидше за все і не з'являться. Проте нерідко відбувається і зворотне — у чоловіків з віком з'являються болі в яєчках або зміни в спермограмі, пов'язані з варикоцеле.

Консервативні: накладання суспензорію (підтримуюча пов'язка), носіня вузького одягу, звільнення від фізичних навантажень.

Радикальні: проведення операції.

Існує понад 100 методів втручань та модифікацій хірургічного лікування варикоцеле.

Найбільш поширеними є операція Іваниссевича та операція Мармара.

Операція Іваниссевича

Поздовжнім розрізом завдовжки 4 сантиметри на рівні передньої верхньої клубової ості пошарово розтинають шкіру, підшкірну клітковину апоневроз зовнішнього косого м'яза живота. М'язи розсувають за ходом волокон і краї рани широко розводять в сторони. Очеревину зсувають медіально на її поверхі ближче що глибокого пахнинного кільця визначають яєчкову вену. Обережно розсікають зовнішню сім"яну фасцію і вивільняють вену на великому відрізку. Стовбур вени перевязують двома лігатурами і перетинають. Рани черевної стінки пошарово зашивають.

Ускладнення такі як лімфоцеле, кровотеча, вторинне інфікування після даної операції зустрічаються доволі рідко.

Шви знімають на сьомий-восьмий день після операції.

І протягом шести місяців необхідне звільнення від фізичних навантажень.

Операція триває близько 30-40 хвилин.

Операція Мармара

Під час даної операції роблять розріз довжиною до 2 сантиметрів, нижче пахвинного каналу розсікають шкіру та підшкірну жирову клітковину. Виводять сім'яний канатик через створений отвір та розсікають зовнішню та внутрішню фасції сім'яного канатика.

Після того як хірург розсік фасції сім'яного канатика відділяють яєчкову вену яка близько прилягає до яєчкової артерії.

В подальшому вена перев'язується та пересікається.

Вся операція виконується під мікроскопом. Оптичне збільшення всіх структур сім'яного канатика дозволяє виконувати операцію без пошкодження інших структур.

Вже через кілька годин пацієнт може повертатися додому.

Операція триває близько 40 хвилин.

Період реабілітації 2-3 дні.

Після закінчення періоду статевого дозрівання (19-20 років) є сенс пройти обстеження в уролога і, якщо ніяких ознак варикоцеле виявлено не буде, з приводу цього можна більше не хвилюватися.

Якщо варикоцеле вже є, то потрібно намагатися уникати важких фізичних навантажень і копростазу (закрепу). В обох випадках це веде до підвищення внутрішньочеревного тиску і в результаті тиску крові у венах малого тазу, що може призвести до прогресування захворювання.

При болях у яєчку, викликаних варикоцеле, може допомогти холод на область мошонки і застосування судинозвужувальних препаратів. Слід уникати засобів що розширюють судини. Однак у всіх цих випадках значно доцільніше вчасно зробити операцію. Це дозволить позбутися від хвороби і всіх її проявів.

За даними ВООЗ, варикоцеле страждає 15-17 % чоловіків. Частота захворюваності може значно коливатися в залежності від віку та місця проживання. У віці 14-15 років варикоцеле виявляється у 19,3 % підлітків, при призовом на військову службу — в 5-7 % юнаків. Нерідко варикоцеле протікає практично безсимптомно і чоловіки не звертаються за медичною допомогою. При проведенні УЗД ознаки варикоцеле визначаються у 35 % чоловіків, які досягли статевої зрілості. У переважної кількості хворих виявляється лівосторонній варікоцеле, що обумовлено анатомічними відмінності венозних систем яєчка зліва і справа. Справа варикозне розширення вен сім'яного канатика розвивається у 3-8 % пацієнтів, з двох сторін — у 2-12 %.

Нирковокам'яна хвороба

admin — Thu, 07 Mar 2019 18:20:30 GMT

Нирковокам'яна хвороба (нефролітіаз, від греч.νεφρός - нирка, греч.λίθος - камінь) - найбільш часте з урологічних захворювань, що виявляється відкладенням каменів у нирках.

Нирка - парний орган, однією з функцій якого є фільтрація електролітів і продуктів метаболізму. Дані сполуки в складі сечі виводяться з організму. Деякі з хімічних сполук, розчинених в сечі, можуть утворювати кристали і відкладатися на стінках ниркових чашок і миски, поступово формуючи конкременти.

Причини утворення ниркових конкрементів вивчені недостатньо. Серед факторів називають порушення метаболізму (фосфорно-кальцієвого, щавлевої і сечової кислот і т. Д.), інфекції сечовивідних шляхів, порушення проходження сечі по сечовидільній системі та ін ..

Формуванню уратів сприяють порушення метаболізму сечової кислоти (при подагрі), захворювання, які проявляються надмірним розпадом власних білків, аліментарний фактор (надлишок в їжі пуринових підстав, що містяться в бобових, м'ясних продуктах). Важливим для формування уратних каменів є підвищена кислотність сечі (pH нижче 5,5) [1].

Підвищений вміст в сечі оксалатів (солей щавлевої кислоти) і пов'язане з цим утворення оксалатних каменів можуть бути обумовлені як надмірним надходженням оксалатів в організм, так і їх надмірним формуванням в організмі.

Надмірна концентрація в сечі кальцію і фосфору призводить до формування фосфатів. Розлади фосфорно-кальцієвого метаболізму можуть бути викликані ендокринною патологією (гиперпаратиреоидизм), гіпервітамінозом вітаміну D, ушкодженнями кісток, аліментарним фактором (тривалий прийом лугів і солей кальцію, наприклад, у складі мінеральної води або жорсткої водопровідної води)

При нирковій кольці для полегшення стану хворого застосовуються спазмолітики (заспокійливі спазми і сприяють можливому виходу конкременту ) та анальгетики.

Після відповідної діагностики пацієнта в медичному центрі прописують: діуретики, дієта на клінічний період і загальна корекція харчування. При великих конкрементах може знадобитися хірургічне лікування : контактна лазерна уретеролітотрипсія , фіброкаліколітотрипсія, черезшкірна нефролітотрипсія та інші спеціальні методи.

Пієлонефрит

admin — Thu, 07 Mar 2019 18:16:51 GMT

Пієлонефри́т — неспецифічне бактеріальне захворювання нирок, що уражає паренхіму нирок, переважно інтерстиціальну тканину, лоханку та чашечки.

Може бути одно- та двостороннім, за клінічним перебігом — первинним або вторинним.

Первинний пієлонефрит — необструктивний, тобто, немає процесів, що порушують відтік сечі.
Вторинний пієлонефрит виникає там, де є порушення відтоку сечі, а саме: природжені аномалії, подвоєння нирок, конкременти, нефроптоз.

Також вирізнять за клінічним перебігом гострий і хронічний пієлонефрит:

Гострий пієлонефрит — частіше односторонній інфекційний запальний процес різної міри інтенсивності. Може переходити в хронічну форму, одужання або спричинювати смерть.
Хронічний пієлонефрит — це уповільнений, з періодичними загостреннями запальний процес в нирках, що призводить до склерозу і деформації нирки, а також до підвищення артеріального тиску і до хронічної ниркової недостатності. Хронічний пієлонефрит частіше буває як наслідок перенесеного гострого пієлонефриту, але може бути і первинно хронічним процесом. На сьогодні хронічний пієлонефріт розглядають в збірному понятті «хронічна хвороба нирок».

Збудниками є кишкова паличка, ентерокок, протей, стафілококи та стрептококи, синьогнійна паличка, ентеробактерії та ін. Є дані про можливість вірусноїетіології пієлонефриту, а також про роль протопластів та L-форм бактерій у виникненні його рецидивів. Важливе значення у розвитку пієлонефриту має стан макроорганізму, ослаблення його імунобіологічної реактивності, а також стаз сечі (звуження та перегини сечових шляхів, нефроптоз, нефролітіаз та ін.), порушення венозного та лімфатичного відтоку з нирки.

У клініці внутрішніх хвороб зазвичай лікують гострий серозний пієлонефрит, в урологічній — гострий гнійний, який у подальшому може перейти в апостематозний нефрит та карбункул нирки. Початок гострий, з'являються гарячка, озноб, біль у попереку, явища інтоксикації, зрідка — дизурічні розлади (часте болюче сечовипускання).

Постукування поперекової ділянки болюче. У крові — лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, в сечі — велика кількість лейкоцитів (лейкоцитурія) і білка за рахунок появи протеїнів (протеїнурія). При посіві сечі виявляють різні бактерії, частіше ентерококи та стафілококи. При двосторонньому пієлонефриті часто ознаки ниркової недостатності.

Пієлонефрит хронічний найчастіше є наслідком гострого пієлонефриту, але може бути й «первинно-хронічним».

Виділяють декілька форм перебігу хронічного пієлонефриту:

латентна, що характеризується скудністю клінічних проявів,
рецидивуюча з чергуванням загострень та ремісій,
гіпертонічна з переважанням гіпертонічного синдрому,
анемічна (на перший план виступає анемія)
азотемічна, коли першими проявами хвороби є ознаки хронічної ниркової недостатності (стадія пієлонефритично зморщеної нирки).

Хронічний пієлонефрит супроводжується ураженням паренхіми нирок. Клінічно ураження сечовивідних шляхів може бути невиражене або відсутнє. В анамнезі можуть бути скарги на прояви гострої інфекції сечовивідних шляхів.

При латентному перебігу характерна артеріальна гіпертензія, при цьому хвороба може перебігати з мінімальними змінами у сечі, а стійка висока артеріальна гіпертензія призводить до збільшення лівого шлуночка, змін очного дна, на ЕКГ та інших ознак, які утруднюють диференційну діагностику пієлонефриту з гіпертонічною хворобою.

Лікування хворих на пієлонефрит має бути комплексним. При гострому пієлонефриті воно повинне завершуватися одужанням, необхідно також унеможливити перехід захворювання в хронічну стадію.

При хронічному пієлонефриті потрібні ліквідація активного запального процесу, усунення можливості повторних атак, тривале диспансерне спостереження за хворим. Для досягнення цих цілей повинні використовуватися як етіотропна, так і патогенетична терапія. У боротьбі з інфекцією також не слід забувати про підвищення опірності організму. Своєчасне усунення викликаючих виникнення пієлонефриту патологічних змін в нирках і сечових шляхах створює можливість не лише попередити пієлонефрит, але і добитися кращого терапевтичного ефекту в тому випадку, якщо захворювання вже виникло. Усі ці заходи можуть бути визнані максимально ефективними за умови плідної співпраці лікарів усіх спеціальностей — урологів і терапевтів, хірургів і гінекологів — у справі лікування хворих пієлонефритом.

Сечостатева система

admin — Thu, 07 Mar 2019 18:11:04 GMT

Сечостатева система — система органів репродуктивної та сечовидільної систем, анатомічно, функціонально і ембріологічних пов'язаних між собою. Деякі органи сечостатевої системи виконують і репродуктивну, і сечовидільну функцію (наприклад, уретра у чоловіків).

Постійне виведення з організму продуктів розпаду і інших рідин здійснюється сечостатевою системою.

Сечостатевий апарат об'єднує дві системи органів (сечовивідну і статеву), які анатомічно і фізіологічно різні, але тісно пов'язані між собою топографічно, за своїм походженням і функціями (частково). Система сечовиділення складається з нирок, в яких утворюється сеча та з сечовивідних шляхів. Сечовивідна система забезпечує виведення з організму азотистих шлаків, рідини, регулювання АТ, об'єму циркулюючої крові, підтримання кислотно-лужної рівноваги і електролітного балансу в організмі.

Нирки розміщенні позаочеревно, по обидва боки хребетного стовпа, на рівні між XI — XII грудними і II — III поперековими хребцями, права — на один хребець нижче від лівої. Кожна нирка оточена жировою клітковиною і вкрита щільною оболонкою-капсулою. Нирки фіксуються в своєму ложі судинами, шаром позаочеревного жиру, нирковою фасцією, а також внутрішньочеревним тиском. При вдиху нирки в нормі зміщуються на 4-5 см вниз і легко доступні для пальпації. Над правою ниркою розташована печінка, над лівою — селезінка.

Нирка має бобовидну форму: вгнутий внутрішній край її обернений до хребта. У середині його є виїмка, що називається воротами нирки, через які проходять ниркові кровоносні судини (ниркові артерії, що відходять від черевної аорти; ниркові вени, які впадають у нижню порожнисту вену). Нирка складається з коркового і мозкового шарів: зовнішнього — кіркового і внутрішнього — мозкового. Самостійною одиницею нирки є нефрон. У корковому шарі містяться клубочки (гломерули) і капсула Шумлянського-Боумена, звивисті канальні першого та другого порядку. В мозковому — більша частина петлі Генле і збиральні трубочки (вони утворюють цей шар). Збиральні трубочки на вершині пірамід впадають у ниркові чашечки, які відкриваються у ниркові миску, що переходить у сечовід. Сечовід впадає у сечовий міхур, розміщений на дні таза за лобковими кістками. Від сечового міхура відходить сечовидільний канал. Ємність сечового міхура в нормі 300 — 500 мл.

Сеча в нирках утворюється безперервно, по канальцям надходить до миски, далі поступово стікає по сечоводах у сечовий міхур де спускається і виділяється назовні при сечовипусканні. Акт сечовипускання є дія довільна. Через нирки проходить величезна кількість крові. Через кожних 5 −10 хв. нирки пропускають усю масу крові людини: протягом доби через нирки проходить до 600-750л крові. Нирки є видільним органом. Який виводить з організму розчинені у воді непотрібні, шкідливі продукти обміну речовин і різні солі. Цими речовинами є головним чином продукти білкового розпаду (різні азотисті речовини).

Первинна сеча ре адсорбується в канальцях, повністю піддається зворотному всмоктуванню цукор, трохи менше — кухонна сіль і рідина, ще менше — сечовина, зовсім не всмоктується креатинін, сульфати. Тому при діагностиці захворювань нирок слід враховувати виділення азотистих шлаків: креатиніну і сечовини, а також продуктів білкового обміну, фосфатів і сульфатів

До чоловічих статевих органів відносяться яєчка (сім'яники) розташовані у калтитці, статевий член (пеніс) і додаткові залози та протоки, по яким секрет предміхурової залози, яєчок і сім'яних міхурців поступає в статевий член. У чоловіків сечовидільний канал має довжину 12- 15 см. До жіночих статевих органів належить: яєчники, маткові труби, матка, піхва (внутрішні); зовнішні — лобок, великі та малі статеві губи, клітор, пристінок піхви. Сечовидільний канал у жінки має довжину 3- 4 см (знаходиться позаду клітора на 1 −3 см).

Хвороби нирок можна поділити на дві великі групи. До першої групи належать двобічні дифузні ураження нирок, коли функція їх настільки змінюється, що в зв'язку з цими змінами зазнає змін весь організм хворого. В свою чергу ці зміни викликають різні патологічні процеси в інших органах і системах. До двобічних, системних, ниркових захворювань належить гломерулонефрит, нефроангіосклероз як кінцева (ниркова) стадія гіпертонічної хвороби, нефрози. Другу групу становлять хвороби, при яких зазвичай вражається одна нирка (камені в нирці, туберкульоз нирок, пухлина та ін.) і функція нирки як видільного органу помітно не порушується. До цієї групи можна віднести вогнищевий гломерулонефрит, при якому ниркова тканина вражається частково. До хвороб сечовивідної системи відноситься: пієлонефрит, пієліт, цистит, гломерулонефрит, уретрит. До захворювань статевої системи у чоловіків відносяться, простатит, аденома передміхурової залози, функціональні розлади у чоловіків, клімакс у чоловіків, безплідність, пухлини. До захворювань статевої системи у жінок відносяться: запальні захворювання неспецифічної етіології нижнього відділу статевих органів (вульвіт, бартолініт, кольпіт, бактеріальний вагіноз тощо) та верхнього відділу (ендометріоз, сальпінгоофоріт, пухлини, безплідність тощо).

Захворювання сечовидільної системи спричиняються інфекцією, що може потрапляти в організм низхідними (при ангіні, стоматологічних захворюваннях) та висхідними (недотримання особистої гігієни, захворювання статевих органів,... шляхами, а також переохолодженням).